Арабо-ізраїльська війна 1973 року

32

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики

Курсова робота

на тему:

„Арабо-ізраїльська війна 1973 року”

Виконав:

студент 2 ак. групи

ІІІ курсу відділення

Міжнародні відносини

Боднарь Василь

Науковий керівник:

проф.Коппель Олена Арнольдівна

Київ-2005

План:

Вступполітичних стосунках арабських держав з Ізраїлем. Шестиденна війна зіграла поганий жарт з ізраїльським народом, який почав почувати себе непереможним і, відповідно, ставав вразливим. В результаті Шестиденної війни були захоплені території арабських державі, зрозуміло, що вони з цим не могли миритись, а підтримка з боку Радянського союзу лише додавала їм впевненості. Тут слід наголосити і на нерозсудливих діях ізраїльського уряду, дії якого і були дійсною причиною арабської агресії. Також не слід забувати і про коаліційні дії арабського світу. Жовтнева війна 1973 р. Вперше відобразила справжню єдність арабських держав[3,C.7]. Військові дії, котрі вели проти Ізраїля Єгипет та Сирія привели до тями багатьох ізраїльських політиків, які будували плани створення “ Великого Ізраїля від Нілу до Єфрату. “. В ті дні ізраїльська армія вперше зазнала серйозної поразки та понесла важкі втрати.

Проаналізувавши передумови війни, можна припустити, що ще однією причиною війни було небажання Ізраїлю йти на поступки незважаючи на пропозиції під час переговорів з представниками арабських держав.

Визначивши причини війни, ми розглянули хід військових дій. З цього приводу можна сказати, що у війні 1973 року арабські держави вперше мали значну перевагу в живій силі та техніці. Проте, незважаючи на це ці держави не змогли розвинути успіх, що було досягнуто в перші дні війни. Причиною цього можна назвати перш за все кращу підготовку особового складу ізраїльської армії.

Метою війни з боку арабських держав було повернення своїх територій, які вони втратили після минулих війн. Єгипет прагнув досягти своєї мети, якщо не військовим, то дипломатичним шляхом. Слід також сказати, що цей конфлікт був дуже важливим для США та СРСР і вони все ж відіграли вирішальну роль у вирішенні цього конфлікту. Хоча можна навіть припустити, що війна 1973 р. була підтримана ними задля досягнення власних інтересів на Близькому Сході. Можна припустити, що СРСР та США задавали тон цієї війни, а в подальшому намагались вирішити конфлікт перш за все з урахуванням власних інтересів.

Щодо наслідків війни для всіх її учасників, то слід зауважити, що головну роль у вирішенні конфлікту відігравала адміністрація США, провідником якої був Г.Кіссінджер. Саме його вдалі дії на політичній арені дозволили вирішити конфлікт саме в тому ключі, який потрібен США. Перш за все завдяки зусиллям Кіссінджера Сполученим Штатам вдалося поновити дипломатичні відносини з Єгиптом та встановити з ним досить дружні відносини. Війна Судного дня мала велике значення для розстановки сил в регіоні, встановлення нових векторів у системі міжнародних відносин. Неможливо не відзначити і економічні наслідки війни, які мали величезний вплив на світову економіку. Перш за все ембарго арабських нафтових гігантів щодо США та інших західних держав було причиною економічної кризи. Ця війна продемонструвала, що арабський світ став серйозним супротивником з яким треба рахуватися. Втрати завойованих територій, погіршення внутрішньополітичного становища, сильне погіршення іміджу держави на міжнародній арені - все це залишилося Ізраїлю після війни Судного дня.

Підводячи підсумки, можна сказати, що головний урок Жовтневої війни 1973 року полягає в тому, що цей конфлікт ще раз підкреслив неможливість вирішення політичних проблем на Близькому Сході з допомогою військової сили.

Список використаних джерел:

1. Карасова Т.А. Ближневосточное урегулирование и израильское общество. - Ближний Восток и современность. - 1999. - N7. - с. 59-77;

2. Эпштейн А. Марш одиноких. Иерусалимская профессура в годы триумфа политического сионизма.- Вестник еврейского университета.- 1999, N20, с. 156-180;

3. Сравнение позиций арабских и израильских интеллектуалов. Шарона М. Лавка иллюзий на перекрестке культур.- Вести - Окна (Израиль).- 6.11. 1997. - с. 8-9; там же, 13.11.1997. - с. 6-8;

4. Saad R. The Last War?. - Al-Ahram Weekly.- 14 October 1998;

5. Bahaa S. Anti-Normalization in the Gulf.- Al-Ahram Weekly.- 26 April 2000;

6. Ганкин Л., Строкань С. Война для двоих.- Коммерсант - Власть.- 9 апреля 2002.- с. 45;

7. Ezzat D. What Will be the Shape of the Arab World?.- Al-Ahram Weekly.- 24 November 1999;

8. Арабские страны. История и современность.М., 1981. - с. 43-47;

9. Великий Октябрь и актуальные проблемы арабського мира. - М., 1979. - с. 87-88;

10. Медведко Л.И. Ветры перемен в Персидском заливе. - М., 1973. - с.32-38;

11. Медведко Л.И. К востоку и западу от Суеца. - М., 1980. - с.45-63;

12. Примаков Е.М. Анатомия ближневосточного конфликта. - М., 1978. - с. 98-114;

13. Современная Азия. Справ очник. - М., 1977. - с.90-98;

14. Сейд Новело. Аль-Халидж аль-Арабий. Аль-хухуд аш-шаркиийя ли-ль-ватан аль-арабий. - Бейрут, 1979. - с.44-48;

15. Сылех аль-Укад. Ат-тайярат ас-сиясийя фи аль-Халидж аль-Арабий. - Каир, 1968. - с.86-92;

16. The Arab States and Israel. - Toronto,1972 - c.23-28.

17. Внешняя политика Советского Союза и международные отношения. Сборник документов 1969 - 1977 гг.. - М., 1970 - 1978.

18. Всемирный конгресс миролюбивых сил. Москва 1973 год (25 - 31 октября 1973 года): Материалы комиссий. - М., 1973.

19. American Foreign Relations 1973. - N.Y., 1976.

20. NATO - Final Communiques 1949 - 1974. Texts of Final Communiques. - Brussel, 1974.

21. Алов О. - Ближний Восток - дипломатический фронт. // Новое время. - 1976, 47.

22. Лосев С.А., Тыссовский Ю.К. - Ближневосточный кризис: нефть и политика. - М., 1980.

23. Примаков Е.М. - Экономический аспект кризиса на Ближнем Востоке. // Международная жизнь. - 1972, 5.

24. СССР и ближневосточное урегулирование 1967 - 1988 гг.: Документы и материалы. - М., 1989. - С. 452.

25. Резолюція Ради Безпеки Організації Обєднаних Націй № 338 .